Стоїть обеліск, в нім скурбота німа.

Лиш сльози вмивають синів імена, 

Що їх за собою забрала війна,

Земля українська в собі пригорта.

Там, де окопів вирвища чорніли,

Шумлять берези, клени, явори . . .

Ми з вами, називайте поіменно,

А безіменних серед нас нема.

Ми думаєм про вас, хто не вернувся з битви,

Ми думаєм про вас, хто нині ще живий.

Ми будемо за вас свій отчий край любити

І на землі своїй лишати добрий слід.