Гаврилівська ЗОШ I - III ступенів - Спогади ветерана Великої Вітчизняної війни Бабенка Павла Степановича
Головна | Реєстрація | Вхід | RSSСереда, 07 Гру 2016, 18:19

Гаврилівська ЗОШ I - III ступенів

Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Спогади ветерана Великої Вітчизняної війни Бабенка Павла Степановича

1 листопада 1942 року , коли війна була в самому розпалі, мого діда Бабенка Павла Степановича в повних 16 років, забрали разом з односельцями Бабенком Павлом Івановичем, Соценком Сергієм Андрієвичем, Коваленком Іваном Васильовичем та Корнієнко Поліною в Німеччину в місто Крейс-Пархім. В таборі їх було дуже багато: всі голодні, холодні іобездолені люди. 
2 листопада розформували і вони працювали на залізнодорожній станції. Підбирали пісок, щебінь під шпали для німецьких потягів. 
«Так ми працювали щодня, не бачили ні доброти, ні поваги, навіть до собак люди відносяться краще, а ми були ні чим і звали нас – ніяк…», - розповідав мій дідусь , опустивши оч, і ненароком витирав сльози.
«А в ніч на 1 грудня нас завантажили в вагон і ми приїхали до великого міста Гамбурга, в якому нас відправили на завод Гамбург-Альтоне. Тут виготовляли котли для пароходів».
До 10 травня 1943 року мій дідусь працював на цьому заводі, не бачучі світла, не доїдая, не досипая. «Ми їли що попало: знайшли дохлу конину, вночі ловили щурів, пили протухшу воду… Жили в бараці: тісно, дуже спекотно, страшний сморід…», - збиваючись він розповідав мені.
Тих, хто мав слабке здоров’я відправляли в Крейст-Пархім на біржу, де їх розбирали німецькі фермери як рабів для робіт в селі. Так мій дідусь і двоєчоловіків з Каланчака – Перепелка Миколу та Олініченка Віктора – забрали через дві години на станцію Гансалін. Вони там ночували з військовополоненими, всі були під замком до ранку.
Вранці відправили в село Коваслін, там невеличкий двоповерховий будиночок, тече річка, клуні. 
Дали маленьку кімнатку в підвалі. Дали завдання садити картоплю. Так минуло 3-4 дні, а згодом дідуся забрав, точніше виміня, бауер Віллі Фрик в село Вайсдорф. Його товаришів по нещастю забрали в Берлін і до сьогоднішнього дня їх доля невідома.
В.Фрик був достатньо багатий, на нього працюавло двоє поляків, пані Віруніка з 12-річним хлопчиком і 60-річний Август Янішевський.
«Годували нас уже краще, давали невеличкий бутерброд зі смальцем і картоплею. У вихідний давали суп. Я працював в корівнику і, звичайно ж, міг випити трішки молока. І навіть міг на даху зливати молоко в маленький бідончік, а потім вночі носив в сусіднє село землякам,їхній господар був жадібніший. Звичайно, мені б дісталося, коли б впіймали».
Працювали з 6 ранку до 19.30 взимку і влітку. До 3 травня 1945 року, коли звільнила Радянська Армія, направили на перевалочний пункт, розбили по ротам, і 18-тисячним взводом погнали пішки в місто Кіров Калузької області. Йши 2 місяці, не бачучи нічого хорошого. Звідти їх формували на роботи кого куди. Ось так і дідусь опинився в робочому батальйоні на станції Узловській Тульської області, на шахті №26, де відкладав вугілля.
«Я працював десь до 10 березня 1946 року і вирішив побачити своїх. Захотілося мені додому, до рідного краю. Відпустки не давали, та й просити не міг. Так, з дурного глузду, сам поїхав… все закінчилося великими неприємностями: затримали в Орлі, засудили в кімнаті, де було дві людини,( потім це називалося військовим трибуналом) на 5 років сталінських лагерів…»
Розпочалося життя за колючим дротом. Був в Темняківських таборах в місті Арзамас-16. (Потім через багато років ми дізналися, що там створювали і випробовували атомну зброю). Будували бараки, потім фінські будиночки, військові об’єкти. Годували погано, вночі визивали засуджених і вони вже не поверталися, кожного разу дід боявся щоб не назвали його номер…
В 1946 році із за дроту випустили, кожен крок був під контролем. Дідусь працював електромонтером, прокладав високовольтні кабеля до об’єктів на цегляному заводі. 
В кінці грудня 1951 року багатьох відпустили, видали довідки та взяли підписку про нерозголошення міст позбавлення на 25 років.
Він приїхав додому 3 січня 1952 року – біг навпростець до рідного дому, до матері, до своїх рідних.
Тепер моєму дідусеві неповних84 роки. У нього 3 дітей, 5 внуків, 1правнучка. Він поховав дружину, пережив інсульт і доживає свої роки з гіркотою і памятью про ті страшні дні, які йому довелося пережити 65 років тому.  


Форма входу
Пошук
Календар
«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Друзі сайту

Copyright MyCorp © 2016
Створити безкоштовний сайт на uCoz